Корекційні прийоми, які використовуються у роботі з дітьми з порушеннями інтелекту

Короткі характеристики особливостей пізнавальної діяльності

Корекційні прийоми

Сприймання

• звужений обсяг;
• фрагментарність;
• сповільненість;
• пасивний характер;
• дифузність, недиференційованість;
• порушення системності, хаотичність;
• вплив недорозвитку уваги, зокрема, відволікання;
• відсутність зв’язку з уявленням,

• поділ складного матеріалу на частини;
• збільшення часу на сприймання та усвідомлення інструкції;
• уповільненість темпу викладу матеріалу;
• використання наочності з небагатьма об’єктами, особливо другорядними;
• активізація знань дітей з метою використання їх власного досвіду;

мисленням

• забезпечення керівництва кожною перцептивною дією учнів;
• зменшення кількості додаткових подразників;
• навчання чіткому визначенню мети сприймання, плануванню його, контролю за дотриманням плану;
• привчати аналізувати результати сприйнятого;
• порівняння сприйнятого із зразком;
• залучення максимально можливої кількості аналізаторів

Увага

• низький рівень розвитку;
• нестійкість мимовільної уваги;
• несформованість довільної уваги;
• залежність   продуктивної   уваги від характеру установок

• привчати перевіряти правильність власних дій;
• розвиток контролю за власним мовленням;
• формування навичок самоконтролю;
• привчати порівнювати свої роботи із зразком

Уява

• недостатня     диференційованість уявлень;
• бідність, неточність;
• поверховість;
• швидке забування уявлень та їх зміна, уподібнення

• підвищення пізнавальної активності та інтересу учнів;
• різноманітність способів викладання;
• повторюваність матеріалу;
• розвиток логічного мислення;
• зв'язок з попереднім досвідом;
• застосування творчих завдань;
• використання засобу порівняння;
• зв'язок з мовленням

Пам'ять

• звужений обсяг запам’ятовування;
• залежність обсягу запам’ятовування від складності матеріалу (чим складніший матеріал, тим менший обсяг);
• продуктивність мимовільного та довільного запам’ятовування однаково низька;

– мінімальна кількість нових

термінів, понять на одному уроці;

• поділ матеріалу на частини;
• формування пізнавальних інтересів;
• стимулювання вільного викладу матеріалу;
• формування вміння використовувати матеріал у різних життєвих ситуаціях;

• через пасивне ставлення до змін

ефективність запам’ятовування знижується;

• віддають перевагу дослівному та механічному заучуванню, тому матеріал швидко забувається і не використовується у досвіді;
• не володіють прийомами довільного запам’ятовування;
• відтворення фрагментарне спотворене, нелогічне;
• труднощі актуалізації засвоєних знань;
• швидко забувають вивчене через недостатньо міцні нервові зв’язки;
• спотворення матеріалу в процесі зберігання;
• недостатня усвідомленість заученого

• формування додаткових запитань,

які активізують розумову діяльність;

• поєднання викладу матеріалу з поглибленням, уточненням, виправленням помилок, систематизацією, узагальненням;
• використовувати правило: відпочинок сприяє відновленню матеріалу, а одноманітне повторення призводить до перевтоми;
• повторення у різних формах;
• використання раціональних прийомів запам’ятовування;
• залучення різних аналізаторів;
• організація закріплення з опорою на наочну, емоційну пам'ять з поступовим переходом до словесно-логічного запам’ятовування
• перед заучуванням:
  • установити логічні зв’язки, залежність між відомим та новим;
  • проаналізувати матеріал, виділити основне і встановити між ним взаємозв’язки

Мислення

Загальна характеристика:

• некритичність;
• сповільненість;
• інертність;
• конкретність, ситуативність;
• неусвідомленість;
• нездатність до переносу знань у досвід, нові умови;
• нецілеспрямованість

Особливості аналізу та синтезу:

• бідність;
• невміння   проникати  у   сутність явищ;

• доступна форма подачі матеріалу;
• зменшення обсягу матеріалу, спрощення структури знань;
• навчання переносити знання на практику;
• здійснення практичного аналізу;
• аналіз за послідовним планом;
• після аналізу навчання описувати предмет чи об'єкт у цілому;
• поділ складних тем на частини, подачі кожної з них окремо, а потім об’єднання в єдине ціле;

• ситуативність;
• інертність;
• невпорядкованість, хаотичність;
• невміння з численних ознак виділити головну;
• неволодіння критеріями аналізу;
• невміння бачити спільне;
• невміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки

Особливості процесу порівняння:

• заміна порівняння окремим аналізом об’єктів, що порівнюються;
• чим складніші об’єкти, тим важче вони порівнюються;
• порівнюють лише ті властивості, які сприймаються наочно, а функціональні ознаки не виділяють;
• легше встановлюють відмінності, ніж подібність;
• неволодіння критеріями порівняння;
• хаотичність

Особливості процесу класифікації:

• відсутність самостійності;
• ситуативність;
• стереотипність

Рівень розвитку узагальнень і абстрагувань:

• ці процеси є малорозвиненими;
•           недорозвинення узагальнюючої функції слова, мовлення в цілому;
• відірваність мовлення від практичних дій;
• низьке засвоєння узагальнюючих способів дій;
• труднощі переносу сформованих

• поступове формування вміння

порівнювати, використовувати план, інструкцію, схеми, тощо;

• поступове ускладнення об’єктів порівняння;
• формування вмінь виділяти різні аспекти предметів і явищ;
• при порівнянні двох об’єктів використання третього дещо відмінного;
• при встановленні причинно- наслідкових зв’язків дотримуватись послідовності;
• формування наочно видимих зв’язків і відношень між предметами та явищами;
• надання допомоги у вербалізації емпірично здобутих уявлень про речі і процеси;
• допомога в осмисленні від конкретного до абстрактного;
• створення умов для подолання розриву між теорією і практикою: формування вмінь орієнтуватись у завданні, аналізувати його, відтворювати та диференціювати знання, переносити їх з однієї ситуації в іншу;
• упровадження в навчальний процес спеціальних прийомів, що стимулюють учнів до використання набутих знань:
  • перед застосуванням пригадати теорію;
  • іноді спочатку практично засвоювати дії, а потім їх теоретично обґрунтовувати;
  • розчленовувати аналіз завдання;
  • вчити користуватися планом;
  • стимулювати міркування вголос про способи та послідовність виконання

завдань;

вмінь і навичок на інші види

діяльності

• використовувати спеціальні

предметні уроки та екскурсії для безпосереднього сприймання об’єктів і явищ;

• опора на предметно-практичну діяльність і через неї перехід до вербалізації знань;
• використання наочно-практичних методів навчання, поступове стимулювання конкретно- образного мислення і створення умов для розвитку словесно- логічного;
• застосування спеціальних засобів, які полегшують перехід від конкретного до абстрактного:
  • поєднання наочності з практичними діями;
  • перехід від конкретної наочності до абстрактної;
  • використання словесної наочності;
  • аналіз об’єктів;
  • порівняння об’єктів;
  • абстрагування суттєвих ознак від несуттєвих;
  • конкретизація висновків, правил шляхом наведення прикладів

Мовлення

• порушення розуміння зверненого мовлення;
• бідність активного словника;
• недосконалість звуковимови і фонематичних процесів;
• великий розрив між активним і пасивним словниками;
• недосконалість граматичної будови;
• недорозвинення предикативної функції мовлення

• доступність в оформленні звернених конструкцій;
• дещо уповільнений темп мовлення;
• повторення дітьми питань, інструкцій учителя;
• добір завдань, при виконанні яких учні будуть самостійну вживати нову лексику;
• тісна співпраця з логопедом з метою закріплення скоригованих мовленнєвих навичок;
• стимулювання до активного мовлення новими реченнями;